У 1880 році кілька жінок у Швейцарії вперше одягли боксерські рукавички. Незабаром їх відсунули на задній план, залишивши їм роль учасниць шоу, більше схожих на цирк. За можливість брати участь у справжніх боях, які офіційно визнані спортивною дисципліною, жінкам довелося «вести поєдинок» аж до 1990-х років, повідомляю Swissinfo.

У всьому світі кулачний бій практикується у різних культурах як спорт, мистецтво чи різновид самооборони. Сучасний бокс, найвідоміша і найпоширеніша форма кулачного бою, бере свій початок в Англії, де їм вперше стали займатися за існуючими і нині правилами.

Звичайно, бокс, як і раніше, вважається надзвичайно чоловічим видом спорту, справою сильних рук, часом затьмареною, на думку деяких, насильством і жорстокістю. Однак упродовж усієї історії жінки також були досить широко представлені в цій галузі, кулачні бої між ними не були рідкістю вже з часів античності. Але цей аспект історії спорту залишається майже недослідженим.

Поговоримо про те, як швейцарки відвойовували собі право займатися спортивним боксом

Перші повідомлення про існування жінок-боксерів у Швейцарії відносяться до 1880 року. У той час вчитель гімнастики та фехтування з Лозанни Луї Брен (Louis Brun) та його тесть К. Рейнольд (C. Reynold) проводили тренування з боксу в деяких grandes salles регіону Лозанни (так у франкофонній Швейцарії називаються сільські чи регіональні «будинки культури»). інші приміщення для проведення масових громадських заходів, наприклад, загальних зборів членів громади, — прим.Правда, це не мало майже нічого спільного з реальною підготовкою до спортивних битв та поєдинків, швидше за все це нагадувало художні самодіяльні виступи з елементами, запозиченими з гімнастики та фехтування.

Згідно з так званими «природними» гендерними ролями того часу, нехай і заснованими на псевдонаукових теоріях, але реально поширеними в суспільстві, жінки повинні були стежити за своїм «здоров’ям» (тобто підтримувати свою фертильність на благо нації) за допомогою «щадних» гімнастичних вправ , основною метою яких було зробити їх «елегантними та витонченими панночками». Згідно з тією ж логікою, чоловіки мали займатися бойовим спортом, щоб поширювати «гени гарної якості».

Така форма «медичного страхування», спрямовану на тренування сили та бойових навичок чоловіків, мала дозволити їм виконувати роль солдатів і громадян для «виживання нації». Саме тому бойові види спорту, у тому числі бокс, отримали тавро «чоловічих», і жінки, що ризикнули зайнятися цим видом спорту, фактично ставили під сумнів свою «красу» та «привабливість».

Школи спортивного боксу, призначені для жінок у франкомовній Швейцарії вперше були відкриті в 1910 році, але у світі швейцарських спорту та гімнастики роль вони грали непомітну. Першими жінками-боксерами часто були дружини чи дочки тренерів. Однак і ці школи досить швидко перепрофілювалися на «вигідніші» види спорту, такі як гімнастика або спортивні танці. Тим самим щойно виник жіночий бокс був приречений на наступне повзуче зникнення.Важко логічно зрозуміти та витлумачити, чому це сталося, але є деякі супутні події, які можуть допомогти пояснити, чому жіночий бокс витіснили зі спортивної арени.

Йдеться про створення в 1912 році Швейцарської федерації боксу (Schweizerischer Boxverband SBV/FSB), яка і сформувала стандарти боксу в Швейцарії: таким вважався бойовий вид спорту, регульований правилами англійської моделі та призначений виключно для чоловіків. Крім звичайних гендерних стереотипів, про які йшлося вище, які сьогодні нам здаються жахливими, але тоді становлять загальновизнаний кантон, на політику «Швейцарської федерації боксу» також вплинуло рішення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) включити до переліку олімпійських видів спорту.

А на національному рівні у Швейцарії влада вирішила включити бокс у програми тренувань та навчання співробітників поліції та військовослужбовців швейцарських збройних сил. Все це сприяло просуванню та зміцненню саме «чоловічої» конотації боксу як явища, тоді як пропаганда та розповсюдження жіночого боксу було пов’язане у громадській та політичній свідомості з негативними економічними та соціальними наслідками.

Жіночий бокс — розвага для публіки

З тих пір жінки з’являлися у сфері боксу тільки в його (в)неспортивній іпостасі: або як метафора «чоловічих жінок», або як глядачки, що емоційно схвильовано нарікали на суворість чоловічого кулачного бою, і особливо як важлива складова частина циркових труп і артистичних колективів вар’єте, під дахами яких регулярно ставилися справжні боксерські шоу. Основними глядачами таких боїв із явним еротичним підтекстом та реверансом у бік бурлеску, що цілком закономірно, були чоловіки.

Такі шоу були насамперед масовою розвагою — вони лише посилювали усталені тоді «гендерні ролі». А в 1950 році в Стокгольмі бокс був навіть включений до програм конкурсів краси і ця ідея так само набула широкого поширення! Наступним етапом такого «розвитку» став бокс між оголеними учасницями, і це було зроблено зовсім не для того, щоб повернутися до ідеалів античності, а як це часто бувало у світі боксу, для пошуку нових джерел доходу. Громадськість, звичайно, обурювалася, і дуже… але недовго.

Довга боротьба за гендерну рівність
Потім були і офіційні заборони, через які жінкам стало ще важче займатися кулачним боєм. Незважаючи на введення в Швейцарії в 1971 році на федеральному рівні жіночого виборчого права і незважаючи на включення до Конституції країни в 1972 статті про роль держави в підтримці та розвитку спорту (Sportförderungsartikel) офіційно жіночий спортивний бокс Швейцарською федерацією боксу був допущений тільки на початку 1990- х років.Думка (в основному, чоловіча), згідно з яким цей вид спорту не підходить для жінок через жорстокість, була напрочуд стійкою протягом тривалого часу. У той самий час бокс визнавався, як та інші види спорту, корисним загального здоров’я, фізичної форми чи розвитку навичок самооборони.

Враховуючи це, Боксерський клуб Базеля (Boxclub Basel) у 1992 році першим вніс у свою програму тренування з професійного та аматорського боксу для жінок. Переломним тут став 1996 рік.

Саме цього року Крістіна Нігг (Christina Nigg), перша і досі діюча жінка-президент асоціації Swiss Boxing (колишня асоціація SBV), вийшла на ринг як боксер-любителька. Швейцарська федерація боксу була змушена всупереч власному небажанню видати їй відповідно до міжнародних правил аматорську ліцензію.

Надалі Крістіна Нігг намагалася отримати професійну ліцензію, але щоразу зазнавала невдачі. Згодом вона виїхала зі Швейцарії та отримала всі необхідні ліцензії у Німеччині та США.

Першу ж швейцарську професійну ліцензію, видану жінці, вона змогла отримати лише після довгої боротьби із забобонами у 1999 році. Сьогодні К. Нігг продовжує свій поєдинок за гендерну рівність, але вже не кулаками, а аргументами проти різноманітних помилок і невірних думок, наприклад про те, що бокс викликає рак молочної залози і є джерелом інших ризиків для здоров’я. Але загалом процес пішов, імідж жінок-боксерів у Швейцарії досить сильно змінився.

Жіночий бокс пройшов довгий шлях цікавої історичної еволюції від циркових та підпільних боїв з еротичним підтекстом до загальновизнаної спортивної дисципліни, і в цьому величезна заслуга таких активісток, як Крістіна Нігг чи Анія Секі (Anyia Seki). Як і у випадку з іншими еволюційними змінами, у Швейцарії цей процес зайняв більше часу, ніж деінде, і тут, як і раніше, є чого прагнути: проблеми нерівності в доходах від реклами, можливостях навчання і гонорарах все ще вимагають свого вирішення.