Сексизм досі є проблемою, актуальнішою, ніж може здаватися

Сексизм досі є проблемою, актуальнішою, ніж може здаватися

Якщо вдивитися в дискурси українського публічного простору, то можна розгледіти дуже оптимістичні тенденції. Впродовж останніх років український суспільний вектор дедалі чіткіше спрямовують на ті цінності, які в Західному світі називають гуманізмом, толерантністю, свободами. Цікаво спостерігати, наприклад, за тим, як починають проговорювати проблему сексизму. Дедалі більше зараз говорять про дискримінацію за статтю. Відповідно певні висловлювання, що об’єктивізують жінок, стають все більш незручними. Про це вже говорять менше, а сміються із цього тихіше. Меншає анекдотів про жінку за кермом чи у фартусі за готуванням борщу. Стає менше стереотипів про фемінізм. Натомість більшає розмов про гендерну рівність і розуміння людської гідності як універсальної цінності, незалежної від статі, сексуальних вподобань чи кольору шкіри, розповідає ZAXID.NET.

Кілька місяців тому Верховна Рада навіть прийняла закон про заборону сексизму в рекламі. Згідно з новою нормою, тепер не можна показувати стереотипні ролі чоловіка і жінки, насильство за ознакою статі чи тіло людини як сексуальний об’єкт.

Це процеси, які додають оптимізму. Але до тої миті, коли помічаєш, що такі спостереження відбуваються у спосіб, який можна порівняти з ефектом вузькокутного об’єктива. Такий об’єктив використовують фотографи, щоб знимкувати щось на великих відстанях, але з дуже вузьким коридором баченого. Наприклад, спортивні журналісти під час футбольних матчів. Коли фотограф концентрується на деталях, емоціях чи рухах гравців. При тім загальної, об’ємної картинки того, що відбувається поруч, не видно.

Тож коли об’єктив змінити на ширококутний і глянути на світ ширше, оптимізму може різко поменшати. Часто про це говорять як про інформаційні бульбашки. Коли люди через спостереження за спільнотами і середовищами, у яких перебувають, роблять висновки про все суспільство. Відтак вихід за стінки своїх бульбашок може добряче гримати по голові. І зміна об’єктиву найчастіше відбувається непомітно для спостерігача.

Нещодавно один з українських спортивних влогерів Роман Бебех виклав на своєму ютуб-каналі «Бомбардир» відео, у якому розповів про формування нового футбольного клубу. Роман відомий у футбольних колах журналіст з чималим досвідом роботи. Його відео якісно зроблені, це не нудний контент з найвідомішими вітчизняними футболістами і тренерами. Попри чимало етичних запитань до влогера, на зразок настирливого рекламування однієї букмекерської контори, яка ще й причетна до кримінальних справ про порушення закону про заборону грального бізнесу в Україні; чи запрошень у свої проєкти колишнього гравця київського «Динамо» і московського «Локомотива» Олександра Алієва, що має різко скандальну репутацію, «Бомбардир» – це один із найпопулярніших українських влогів про футбол.

У відео про новостворений футбольний клуб серед спілкування з бразильськими футболістами та огляду інфраструктурних об’єктів для команди є епізод, який добре демонструє вектори інших інформаційних бульок. Автор програми записав конкурс оцінювання краси спортивних журналісток. Розвішавши на дошці світлини напівоголених дівчат, влогер запропонував хлопцям оцінити їх, розставивши кожній бали. Футболістам така ідея, як виглядає з відео, припала до смаку. Увесь процес супроводжували сміхом, радісними вигуками і під’юджуванням один одного. І це той холодний момент, у який різко сумніваєшся в оптимістичності спостережень щодо проблематики сексизму.

Зрозуміло, що спорт далеко не на перших місцях у списку найбільших суспільних пріоритетів в Україні. Відповідно це галузь, яка, за винятком активностей найуспішніших її представників, не дуже помітна для загалу. Особливо, якщо йдеться не про масштабні змагання чи турніри, а про будні. Крім того, що ще має цікавити у спортсменах, окрім їхніх успіхів на бігових доріжках чи ігрових полях? Тим паче, мало хто сподівається від них формулювань, думок чи ідей, яких чекає, наприклад, від літераторів, науковців чи політиків. Але відомі представники спорту впливають на величезні аудиторії. Вони, звісно, можуть висловлюватися на абсолютно різні теми, говорити про що їм тільки захочеться. Але їхні відомість і вплив на масову аудиторію завжди варто пов’язувати з відповідальністю за ті посили, які вони транслюють.

Аналогічно і з влогерами, яких дивляться великі аудиторії. Певною мірою такі канали як «Бомбардир» долучаються, прямо чи дотично, до формування світогляду своїх підписників. Адже здебільшого це молоді хлопці.

На підписників влогу Бебеха сексистський конкурс негативного враження здебільшого не справив. Радше навпаки, багато хто відреагував схвально саме на цей епізод. Та коментарі під цим випуском переважно про новий клуб, бразильських футболістів і їхні перспективи у новій команді. Лише кілька дописувачів вказали авторові, що цей конкурс недопустимий і таких ідей варто цуратися. На одне з таких зауважень влогер відповів, що це «маленька фанова вставка». Мовляв, дріб’язок, просто для сміху.

Власне ця відповідь найкраще ілюструє ефект вузькофокусного об’єктива. А відсутність вагомої реакції коментаторів під відео із сексистським конкурсом лише її підтверджує. Ширший кут фокусу показує, що якісні українські зміни, гуманізація суспільства охоплює тільки невеликі його частини. Що в багатьох середовищах досі домінує ставлення до жінки як до шматка м’яса. І з цього весело і смішно. І це взагалі не тема для розмов, просто fun. Уся та література про дискримінації, яка з’являється останніми роками, усі лекції про повагу і коректний підбір слів, які проводять онлайн та наживо, усі ті дискусії про гендер у групах соціальних медіа – це все тільки частинка від загалу, зміст лише деяких інформаційних бульок.

У спільнотах спортивних вболівальників рефлексій над етичними питаннями такого штибу здебільшого немає. Найчастіше тут домінують звичніші для українського суспільства погляди на теми етики. Про це можна запитати, наприклад, у спортивного журналіста Андрія Сеньківа. Андрій є ведучим ток-шоу про український футбол «ТаТоТаке». В одному з ефірів він розкритикував гомофобні висловлювання футболістів київського «Динамо» Артема Бісєдіна і Богдана Бутка. Ті заявили про те, що не потиснули б руки своєму партнеру по команді, якби дізналися, що він гомосексуал. На думку футболістів, геї не мають права жити в українському суспільстві. Сеньків же відреагував зауваженням про «середньовічність» таких поглядів, відтак у соцмережех його почали цькувати, надсилаючи знущальні повідомлення і погрози. Виданню «Інститут масової інформації» Андрій розповів, що не вперше публічно підтримав ЛГБТ-спільноти, і щоразу отримував багато образ.

Значну частину аудиторії спортивних пабліків становлять підлітки. Чекати від них терпимості чи розсудливості в питаннях, які ще донедавна повсюдно викликали гучне глузування чи знущання, справді не варто. Це своєрідне дзеркало посткомуністичного суспільства, в якому часто чоловічність досі оцінюють через спроможність з’їсти каструлю вареників, а не через готовність заступитися за слабшого чи інакшого. Значна частина «культурного коду» українців написана впродовж минулого століття з понять, які з’являлися з прошарку маргіналів. Там будь-які сентименти до жінки вважали ознакою слабкості і нечоловічності. Таку викривлену маскулінність можна сформулювати як «вдути чи не вдути». Спосіб мислення, який передбачає тільки два варіанти сприйняття жінки: мачо або лох.

Від того відповідальність людей, що мають доступ до аудиторій, у яких переважає такий світогляд, тільки множиться. Говорити про те, що спекуляції і загравання з темою сексизму недопустимі, якраз і мають такі реакції, як у Сеньківа. Саме публічні обурення через такі «маленькі фанові вставки» і здатні мінімізовувати образливий креатив. А особливо, коли обурюються люди зі своїх середовищ і з певним авторитетом.

Звісно, інструмент публічного засудження в українських реаліях найефективніший радше у критичних випадках, коли тема конфлікту заторкує найглибші почуття найбільшої кількості людей. Як це сталося з нещодавнім скандалом зі святкуванням дня народження одного з інстаграмних блогерів у День пам’яті жертв Голодоморів. Саме повсюдне обурення сприяло тому, що відомі бренди відмовилися від співпраці з блогерами, які причетні до свята. Відтак ті, через фінансові невигоди, почали вибачатися.

Таке поки що не працює з менш значущими для суспільства чи традиції темами, масштабних реакцій на які ще немає. А особливо з темами, до яких у суспільстві тільки формується здорове ставлення. Як, для прикладу, зі звинуваченнями в сексуальних домаганнях викладача Київського національного університету театру, кіно і телебачення Володимира Талашка. Більшість аудиторії, яка висловлювалася про той скандал, засуджувала не звинувачуваного, а жінок, які наважилися говорити про домагання.

Вузькокутний об’єктив не повинен наштовхувати на ілюзії, що суспільні зміни відбуваються швидко і легко. Але й ширококутний не має лякати. Ще тривалий час суспільство тероризуватимуть індивіди з нетерпимістю до інакших чи об’єктивізацією жінок. Але й більшатиме публічних реакцій із засуджуванням таких поглядів. Що може зробити кожен – це наважитися висловлювати свій осуд. Навіть якщо це виглядатиме не дуже популярно.