Жінка-вчена, яка вперше здійснила штучне запліднення

МенкінКопирайт изображенияEMMANUEL LAFONT

Вона першою успішно запліднила людську яйцеклітину в пробірці, назавжди змінивши репродуктивну медицину. Але сьогодні мало хто знає її ім’я.

Наукові відкриття в хрестоматіях описують приблизно так. Науковець до пізньої ночі працює наодинці в лабораторії, аж раптом цілковита випадковість — яблуко, що падає на голову, блискавка, яка вдаряє в ключ, забруднена чаша Петрі — дозволяють зробити геніальний прорив. Еврика!

Історія Міріам Менкін дещо інша. Однієї ночі в лютому 1944 року 43-річна науковиця заспокоювала свою восьмимісячну доньку, в якої різалися зуби. «Екземпляр in vivo», — жартувала жінка.

Наступного ранку Менкін прийшла до лабораторії, де вона працювала протягом останніх шести років. Щосереди вона вводила промиту яйцеклітину в розчин сперми у пробірці й молилась, щоби дві клітини стали єдиним цілим.

Менкін працювала лаборанткою гарвардського вченого-репродуктолога Джона Рока, і її метою було запліднити яйцеклітину за межами людського організму.

Це був перший крок у лікуванні безпліддя, яке залишалося науковою таємницею для лікарів.

Професор Рок насамперед хотів допомогти жінкам зі здоровими яєчниками, які не могли завагітніти через проблеми з матковими трубами. Як бачив дослідник зі своєї практики, це була причина кожного п’ятого безпліддя.

Зазвичай Менкін занурювала яйцеклітину в сперму приблизно на 30 хвилин.

Але цього разу, як дослідниця розповідала пізніше журналістам, вона була «така виснажена і сонлива, що, спостерігаючи за рухами сперматозоїдів під мікроскопом, не помітила, як минула ціла година».

«Таким чином, успіх після майже шести років невдач стався не завдяки геніальному осяянню, а через звичайну дрімоту на робочому місці», — додала вона.

Коли Менкін повернулася до лабораторії у п’ятницю, вона помітила дещо дивовижне: клітини з’єдналися і тепер швидко ділилися. Дослідниця бачила перед собою перший у світі запліднений у пробірці людський ембріон.

Перше успішне запліднення яйцеклітини відбулося у безкоштовній жіночій лікарні в Брукліні, штат МассачусетсКопирайт изображенияHARVARD UNIVERSITY
Image captionПерше успішне запліднення яйцеклітини відбулося у безкоштовній жіночій лікарні в Брукліні, штат Массачусетс

Досягнення Менкін відкрило нову добу в репродуктивній медицині. Відтепер безплідні жінки вагітніли, дітей зачинали у пробірці, а вчені могли на власні очі спостерігати за ранніми етапами життя.

1978 року на світ з’явилася перша дитина, зачата за допомогою ЕКЗ (екстракорпорального запліднення), — Луїза Браун.

Незабаром штучне запліднення перетворилося на прибутковий бізнес. 2017 року ЕКЗ було основним методом репродуктивної допомоги у 284 385 спробах зачати дитину у США. В результаті чого народилися 78 052 дітей, таких як Браун.

Попри історію, яку розповіла Менкін, її успіх не був випадковим. Видатні відкриття завжди є результатом багатьох років досліджень, зусиль в опануванні складних технологічних навичок та пекельного терпіння повторювати той самий експеримент знову і знов.

Дослідниця написала і була співавтором 18 наукових праць, зокрема двох історичних доповідей у журналі Science, які описували перше успішне зачаття в пробірці.

Але на відміну від Джона Рока, її ім’я не стало загально відомим.

Історики не можуть визначити, якою власне була роль Менкін. Її називають лаборанткою, науковою співробітницею, біологинею, доктором, місіс чи міс. І в кожній з цих назв є частка правди.

Утім, вона була більше, ніж просто помічниця Рока, — каже Тереза Вудруфф, професорка акушерства та гінекології, завідувачка кафедрою репродуктивної медицини Медичної школи Фейнберга Північно-Західного університету.

«Я думаю, що її внесок можна оцінювати на рівні з роллю Джона Рока», — каже Вудруф.

«Вона не просто лаборантка, не просто пара рук, а професіонал, який виконав складну роботу».

Історик з Ратгерського університету Маргарет Марш погоджується з цим.

«Рок був насамперед лікарем, — зазначає вона. — А Менкін була вченою, вона мала розум науковця, точність науковця та віру науковця у важливість дотримання протоколів».

Марш заглибилася в історію Менкін, коли працювала над біографією Рока, оприлюдненою 2008 року під назвою «Джон Рок та репродуктивна революція» (The Fertility Doctor: John Rock And The Reproductive Revolution).

Чудотвориця

Одного разу 1900 року зустрілися яйцеклітина і сперматозоїд. Вони злилися, поділилися спочатку на дві клітини, потім на чотири, потім на вісім.

Через дев’ять місяців 8 серпня 1901 року в столиці Латвії Ризі народилася дівчинка на ім’я Міріам Фрідман.

Незабаром родина еммігрувала до США. Її батько добре заробляв лікарем, і Міріам мала безхмарне дитинство.

Пізніше вона згадувала, як зачаровано слухала розповіді батька про науку і про те, що незабаром буде винайдено ліки проти діабету.

Джон РокКопирайт изображенияHARVARD UNIVERSITY
Image captionГоловну заслугу в репродуктивній революції приписують доктору Джону Року

Фрідман мала дуже перспективний старт у науковій кар’єрі. Вона закінчила Корнелльський університет за спеціальністю «Гістологія та порівняльна анатомія» у 1922 році.

Наступного року вона здобула ступінь магістра генетики в Колумбійському університеті і деякий час викладала біологію та фізіологію в Нью-Йорку.

Але коли вона вирішила піти слідами свого батька і вступити до медичної школи, вона стикнулася з першою перешкодою: дві провідні медичні школи Америки відмовили їй.

«Я не знаю, чому. Я думаю, що основною причиною була я сама», — згадувала вона згодом. Насправді проблема, вочевидь, була в її статі.

У той час більшість елітарних медичних шкіл не приймали жінок, а решта мали суворі квоти.

Наприклад, Корнелльський університет, керівництво якого побоювалося «напливу абітурієнток», як зазначив один з його ректорів у 1917 році.

Гарвард почав зараховувати студенток лише у 1945 році. Під час обговорення «жіночого питання» один з викладачів заявив, що допущення жінок на навчання порушує «основний біологічний закон про те, що основною функцією жінки є народження і виховання дітей», пише Мері Рот Волш у книжці «Потрібні лікарі: жінкам прохання не турбувати».)

Тоді Міріам вийшла заміж за студента-медика з Гарварду Велі Менкіна. Вона працювала секретаркою, щоб допомогти чоловікові, поки він вчився, і навіть отримала ступінь бакалавра за секретарською спеціальністю в коледжі Сіммонса.

Скориставшись близькістю до академічних кіл, вона пройшла курси бактеріології та ембріології та допомагала своєму чоловікові з лабораторними експериментами.

Саме там вона познайомилася з Грегорі Пінкусом, біологом із Гарварду, який пізніше разом із Роком розробить протизаплідні пігулки.

Пінкус мав репутацію вченого-франкенштейна, після того як успішно здійснив штучне запліднення кролиці, від якого народилося абсолютно здорове потомство.

Дослідник доручив Менкін витягти з гіпофіза кролиці два ключових гормони і ввести їх у матку, щоби стимулювати овуляцію додаткових яйцеклітин.

Менкін чудово впоралася з цим завданням. Але 1937 року Пінкусу не подовжили посаду в університеті і він повернувся до Англії, а Менкін, швидше за все, роботу втратила.

Експерименти Пінкуса з репродуктології тварин продовжив Джон Рок, який взявся за клінічні дослідження методу.

Менкін подала заявку на роботу в його лабораторію і її прийняли.

«Вона була розумною, наполегливою та прискіпливою, що ідеально доповнювало особистість Рока, який був надзвичайно талановитим вченим, мав чудову наукову інтуїцію, але мало терпіння до кропіткої роботи в лабораторії», — розповідає Марш.

МенкінКопирайт изображенияHARVARD UNIVERSITY
Image captionКрім дослідницької роботи Менкін самотужки виховувала доньку

На щастя для Рока, спокій лабораторії було саме те, що подобалося Міріам.

Щовівторка о восьмій ранку Менкін підходила до операційної в підвалі благодійної жіночої лікарні в Брукліні, у штаті Массачусетс.

Коли їй щастило, професор Рок віддав їй крихітний фрагмент яєчника, який він щойно видалив у пацієнтки — фолікул «розміром з маленький фундук», згадувала вона.

Жінка несла зразок до лабораторії на четвертому поверху, і там виймала дорогоцінну яйцеклітину.

Це було нелегке завдання. Хоча яйцеклітина — одна з найбільших клітин в організмі людини, вона все одно менше за крапку в кінці цього речення. Навіть під збільшувальним склом вона виглядає як крихітна темна цятка.

Для Менкін це був всесвіт. Вона бачила яйцеклітину неозброєним оком і навіть могла чітко визначити, деформована вона чи нормальна. Вона гордовито називала себе «мисливицею за яйцеклітинами» Рока.

Тиждень за тижнем Менкін робила ту саму процедуру. У вівторок виймала яйцеклітину, у середу змішувала її зі спермою, у четвер молилася, у п’ятницю зазирала в мікроскоп.

Щоп’ятниці вона бачила однакову картину — незапліднене яйце і купу мертвих сперматозоїдів навколо. Протягом шести років вона повторила її 138 разів.

До тієї доленосної п’ятниці в лютому 1944 року, коли, відчинивши дверцята інкубатора, вона скрикнула і подзвонила Року.

«Як завжди, він був на іншому кінці міста в лікарні, допомагаючи жінкам отримати справжнього малюка», — Менкін розповідала одного разу групі школярів.

«Ми зателефонували йому… І коли він побачив, що було в пробірці, він став блідий як привид».

До лабораторії миттю збіглися люди — «всі хотіли побачити, як виглядає людський ембріон у найперші години після зачаття».

Менкін боялася відвести погляд від дорогоцінної заплідненої яйцеклітини, яка шість довгих років залишалася нездійсненною мрією.

Щоби зберегти її, вона по краплі додавала в пробірку рідину. Вона проводила дні, не відходячи від неї. Однією рукою тримала бутерброд, а іншою — додавала рідину.

Утім, ця перша яйцеклітина таки втекла від неї. «Перший викидень у пробірці», — з жалем згадувала дослідниця.

Але Менкін вдалося тричі повторити свій успіх, створивши ще одну двоклітинну зиготу та дві триклітинні.

Вона зафіксувала їх у склі, пофарбувавши червоним і синім кольором, і відправила до Інституту Карнегі у Вашингтоні, в Балтиморі. Ці зразки були «нашою гордістю і радістю», — розповідала вона, вони доводять, що «ми отримали ембріон».

Коли зразки дісталися Вашингтона, Рок і Менкін отримували сотні листів від безплідних жінок із запитанням, чи допоможе їм наука.

ЕКЗКопирайт изображенияHARVARD UNIVERSITY
Image captionПерше успішне запліднення людської яйцеклітини в пробірці відбулося 1944 року

Менкін планувала стати вченою-репродуктологом, вона мріяла розширити далі кордони цієї галузі медицини. Вона планувала виростити плідне яйце до чотирьох клітин, потім восьми, а далі — хто знає?

Але тоді сталося дещо, чого ані вона, ані Рок не могли передбачити: її чоловік втратив роботу. Як дружина і мати Менкін мала поїхати за ним до університету Дюка, в штаті Північна Кароліна, де ЕКЗ вважали справжнім скандалом, а дехто навіть називав його «зґвалтуванням в пробірці».

Без навичок Менкін дослідження ЕКЗ у Бостоні припинилися. Жодна з інших помічниць Рока так і не змогла запліднити яйцеклітину в пробірці.

Допитливість вченого

Під час розмов зі школярами Міріам завжди дивувалася тому, як відбувається зачаття в реальному житті.

«Чи це не диво, що така крихітна яйцеклітина звільнившись із фолікула, не губиться у порівняно величезній порожнині тіла? Як вона знаходить шлях до того місця, куди вона має дійти?»

Але насправді цьому допомагають дивовижні зміни, які відбуваються в цей момент у жіночому тілі.

Переплетені бахромки на кінці маткової труби твердіють, наповнюються кров’ю і втягують яйцеклітину в трубу. Там крихітні волоски «війки», коливаючись у бік матки, сприяють просуванню яйцеклітини до матки.

Дві речі допомогли Менкін повернутися до досліджень фертильності: величезна наполегливість і трохи вдачі.

Куди б вона не переїздила слідом за своїм чоловіком, вона всюди шукала можливостей продовжити експерименти.

Вона зверталась до видатних репродуктологів і просила Рока написати рекомендаційні листи.

«Потрібно бути дуже сміливою, навіть відчайдушною, щоби прийти до незнайомої людини і сказати, «я працювала з Джоном Роком, ви не дозволите мені скористатися вашою лабораторією?»- каже Сара Родрігес, історик із Північно-Західного університету, яка вивчала внесок Менкін у репродуктивну науку.

Навіть коли їй і не вдалося потрапити до лабораторії, вона продовжувала віддалено співпрацювати з Роком.

1948 року вони разом опублікували повний звіт про перше успішне ЕКЗ в журналі Sciencе. Прізвище Менкін стояло на першому місці.

Перша народжена "дитина з пробірки"Копирайт изображенияGETTY IMAGES
Image captionПерша народжена «дитина з пробірки» стала сенсацією в усьому світі

Але незабаром дослідниця стикнулася з новими перешкодами — проблемами в шлюбі. Вона роками відкладала розлучення з Велі, який обмежував її фінансово і часто погрожувала їй насильством в присутності дітей, Люсі та Габріеля.

«Я боялася зробити боляче дітям, — написала вона в листі у вересні 1948 року. — Стигма розлучення буде особливо тяжкою для Габріеля».

Але поведінка чоловіка ставала дедалі гіршою, і вона таки вирішила піти. «Я не можу приректи себе на цю повільну смерть», — написала вона наступного місяця. Менкін знайшла адвоката, подала на розлучення і отримала опіку над Люсі.

Одинокій мамі було важко зводити кінці з кінцями. До того ж Люсі страждала на епілепсію, часто хворіла і їй були потрібні консультації психіатрів та інших лікарів.

Коли Менкін пропонували безоплатно попрацювати в лабораторії вночі та на вихідних, вона часто не мала такої можливості.

На початку 1950-х Менкін знову переїхала до Бостона, де вона влаштувала Люсі у школу для дітей з особливими потребами. Вона повернулася в лабораторію Рока — але за останнє десятиліття багато чого змінилося.

Тепер основне завдання репродуктивної медицини полягало не в тому, щоби сприяти народженню більшого числа дітей, а навпаки — щоби запобігти йому.

Рок мав власну лабораторію, де він займався розробкою зручного методу контрацепції. Результатом його досліджень став історичний дозвіл на використання протизаплідних пігулок у 1960 році.

Міріам була його помічницею-теоретиком. Вона вивчала безліч досліджень на різноманітні теми, від заморожування сперматозоїдів, які проводили японці, до безпліддя у кобил і жеребців.

Вона була співавторкою багатьох досліджень, які вивчали можливість нормалізувати жіночий цикл за допомогою світла або чи може нагрівання мошонки зробити чоловіка тимчасово безплідним.

І хоча ці дослідження здаються дуже далекими від її первісної мрії, усі вони, так чи інакше, були пов’язані з таємницею репродуктивної системи людини.

Вона дуже співчувала «безплідним жінкам» і пишалася тим, що працює над технологією, яка колись зможе допомогти їм стати мамами.

Цікаво, що її особисте ставлення до ЕКЗ було негативним. «Сама я б ніколи цього не зробила, — сказала вона одного разу журналісту. — Я вважаю це неправильним. Надто великий ризик створити монстра».

Натомість, її справжнім захопленням була сама можливість запліднення поза утробою. Для неї це був шанс відчути себе частиною великого наукового проєкту — кар’єра, яку їй так і не вдалося здійснити.

Сьогодні складно уявити, чого могла досягти Міріам Менкін, якби її життя склалося інакше — якби вона не вийшла заміж за Велі або здобула докторський ступінь.

Але час, коли вона жила, та особисті обставини сильно обмежили її розвиток, як науковця.

Навіть її власний науковий прорив історія закарбувала, як чисту випадковість — молода мати, трохи несповна розуму, яка дивом опинилася в потрібному місці у потрібний час.

Але варто лише подивитися на її ретельні записи, суворе дотримання протоколів та величезну кількість вивченої нею наукової літератури, щоби побачити розум і допитливість справжнього вченого.

Авторка дякує Чарісу Томпсону, професору науки і технологій у Лондонській школі економіки.

Ресурс: ВВС Україна